|
||||||||
РќРѕРІРёРЅРёТренувальна квартира - гра з доленосним значенням17.05.11 | Олена Горгадзе-Кузнецова Вчора журналісти, представники державних служб та громадських організацій відвідали Сніжнянську школу-інтернат, де їм презентували в роботі "тренувальну квартиру" - проект, спрямований на соціальну адаптацію дітей-сиріт. Ви можете собі уявити, що раптом доля закинула вас до абсолютно невідомої країни, про яку ви не знаєте майже нічого – окрім мови, якою розмовляють її мешканці? Ви не знаєте, як живе місцеве населення, не маєте роботи, знайомих, жодної уяви проте, за якими законами живуть аборигени, яким чином вони влаштовують свій побут, що вони їдять, де здобувають харчі... Приблизно так можна описати стан молодої людини, яка досягнувши повноліття, виходить із інтернатного закладу і потрапляє до рідного міста, звідки багато років тому, її забрали до дитбудинку.
Ви не уявляєте, як зварити вечерю, навіть як просто порізати хліб. Ви жодного разу у своєму житті не мили посуд. Ви ніколи не купували продукти у магазині чи на ринку, і не знаєте, що саме треба купити, щоб приготувати, скажімо, суп. Ви були дуже здивовані, коли помітили: одяг брудниться і ніхто не приходить до вас, щоб забрати його до пральні. Цю фантасмагорічну історію можна було б продовжувати, та, мабуть, не варто. Краще поміркуємо про те, як допомогти цим людям.
16 травня громадська організація Донецький молодіжний дебатний центр презентувала «тренувальну квартиру» на базі Сніжнянської загальноосвітньої школи-інтернату для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки з затримкою психічного розвитку. Виглядає «тренувальна квартира» як звичайнісінька кімната, яку умовно можна поділити на три зони: кухонну, зону прання та зону відпочинку. Квартиру обладнано кухонними меблями, столом для прийому їжі та стільцями (на 12 осіб), плитою, духовкою, витяжкою, мікрохвильовою піччю, тостером, кухонним комбайном, м’ясорубкою, чайником, кавоваркою, кухонним приладдям, необхідним для приготування та прийому їжі (ножі, дощечки, ложки, виделки, набори каструль, сковорідок, стаканів, чашок, тарілок тощо), пральною машиною, сушкою, праскою, гладильною дошкою.
У цих стінах за спеціально розробленою програмою «Формування життєво необхідних навичок у випускників шкіл-інтернатів» двічі на тиждень займаються 4 групи вихованців. Під час цих занять діти отримують не лише теоретичні знання, але й цілковито практичні навички. Тренер, Людмила Бабушкіна, яка займається з дітлахами, разом із вихованцями складають меню, яке вони наступного разу готуватимуть. Вона закуповує продукти і на практичному занятті вони разом куховарять, потім разом смакують власноруч приготовані страви, п’ють чай, спілкуються, обговорюють різні життєві ситуації. Під час навчання користуванню побутовою технікою діти також обговорюють можливі майбутні професії, вчаться приймати гостей, засвоюють правила успішного спілкування.
- Діти, що виховуються в інтернат них закладах, зовсім не пристосовані до самостійного життя, оскільки самі себе не обслуговують, не мають доступу до жодних побутових приладів тощо, - підкреслила Валентина Дьомкіна, директор Донецького молодіжного дебатного центру, - Вони не вміють готувати їжу. Траплялись випадки, коли діти вважали, що одразу після заварювання зай має бути солодким. Вони не знали, що потрібно для цього додати цукор, оскільки все своє життя отримували його вже готовим. Діти також не вміють прати та прасувати білизну.
Проводячи екскурсію житловим корпусом, вихователі з гордістю демонстрували світлі кімнати з великими вікнами, барвистими занавісками, охайні чепурненькі ліжечка, вихованців, пухнасті килими на підлозі. Але у затишних на перший погляд кімнатах саме мені чогось бракувала. У цих кімнатах панував ідеальний порядок. В них не було майже нічого окрім ліжечок. На 4-5 спальних місць було лише 2-3 тумбочки. Ліжко і одна поличка на приліжковій тубмочці – це весь особистий простір, якій передбачено в інтернаті для дитини. Є ще ігрові кімнати. Там стоять м’які дивани, шафи з книжками та іграшками, є бібліотека. Але все це – спільне, одне на всіх. А де місце для улюбленої іграшки? Де затишний куточок, де можна побути на самоті, коли раптом стане сумно? Де, шафа з одягом? Всього цього не має за інструкцією. Такий порядок. Одяг діти носять певну кількість днів, потім здають до пральні і отримують натомість чистий, випрасуваний. Їдять за розкладом. Їжу вони отримують в їдальні готову, брудний посуд здають до мийки. Іграшки «мешкають» в ігровій кімнаті, книжки – в бібліотеці. А ліжко – щоб спати. (А що ви робите в ліжку? – Впевнена, що читаєте, дивитесь телевізор, слухаєте музику, базікаєте по телефону, іноді навіть їсте…) Звичайно ж, суворі правила співмешкання потребують деяких обмежень особистої свободи. Однак доки не появиться хоч трохи тієї свободи, говорити про особисту відповідальність теж не має сенсу.
Не один раз у практиці «Дитячого села» - реабілітаційного центру для дітей та молоді, куди потрапляють випускники інтернатів, які не змогли пристосуватись до дорослої реальності, траплялися абсолютно дивні ситуації. Одна з мешканок «Села» - 24-річна сирота мати троїх дітей, повернулась навесні з прогулянки без курточки та в кросівках замість чобіт. На запитання вихователя, куди поділися теплі речі, дівчина спокійно відповіла: «Подружці подарувала. А навіщо вони мені – тепло ж вже зовсім».
коментарі
|
||||||||