Мамине щастя, таткова гордість!

11 листопада у "Місті Сонця" - донецькому реабілітаційному центрі молодіжної громадської організації "Альтернативний молодіжний центр" святкували День народження.
Іменинник - улюблений вихованець команди "АМЦ" Дениска Шейкін. Малюку виповнився рік, але для нього самого, як і для його батьків та соціальних працівників за цей рік відбулося стільки подій, що іншим людям вистачить на 10 років.
Батьки малюка Катерина та Володимир - молоді сироти, до недавніх пір навчалися у професійно-технічному училищі. Вагітність дівчини поставила молодих людей перед фактом - залишити маля у пологовому будинку, як радили педагоги вчилища, або йти з немвлям на всі чотири сторони. Власного житла на той час у Вови та Каті не було - оскільки вони були неповнолітніми, то не могли вступити у володіння закріпленим житлом, яке успадкували від батьків. Та й до самостійного життя та виховання дитини студенти училища навряд чи були готові. Але сталося диво - через кілька днів після того, як маля таки залишилося саме у лікарні про трагедію молодої пари дізналися соціальніпрацівники Донецького правозахисного центру. Вже наступного дня всі троє опинилися в стінах "Міста Сонця".
Для Вови цей дім був вже майже рідним - він часто приходив сюди по допомогу - свого часу хлопець-сирота часто мандрував вулицями Донецька та Макіївки. Там йому було затишніше ніж у гуртожитку вчилища.
З появленням сина, молодим людям довелося швидко подорослішати. За кілька тижнів після виповнення обом 18 років, Катя та Вова одружилися. Ця подія привернула увагу багатьох місцевих газет та телеканалів. Несподівано молоді люди відчули себе майже зірками - стільки уваги на їхню долю, мабуть, ще ніколи не випадало. Перед камерами держалися мужньо. По-перше хотілося поділитися власним щастям, по-друге вберегти від нещастя тих, хто потрапив у схожу ситуацію. А таких у Катіному та Вовиному вчилищі виявилося немало. Кілька дівчат з новонародженими малюками невдовзі також звернулися по допомогу до "Міста Сонця", ще кілька - до макіївського правозахисного центру та оселилися у правозахисному дитячому готелі. Катя дуже переживала за своїх подруг, і навіть відчайдушно допомагала іншим дівчатам відновити грудне вигодовування, побачивши на прикладі власного сина, як це важливо.
Жити залишилися у "тітки Тетяни" - так кличуть вихованці керівника правозахисного центру Тетяну Носач. Вова, звичайно ж відвідував кожного дня заняття в училищі, для Каті адміністрація закладу зробила послаблення - їй дозволили приїжджати раз на кілька тижнів. Не дивлячись на жахливий стрес, пережитий на самому початку цієї історії, молода матуся спромоглася налагодити грудне вигодовування, і годує Дениску і нині.
Влітку цього року молоде подружжя закінчило навчання у вчилищі. Сьогодні татусь Вова вже має постійне місце роботи. Працює за спеціальністю - будівельником. Переживає, що поки що йому не довіряють складних завдань, але працює на совість. Тетяна Носач регулярно спілкується з роботодавцем хлопця, який був дуже здивований тим, що хтось опікується долею хлопця. Бригадир вважає його звичайним працівником і каже, що зі своєюроботою той порається не гірше за інших.
Мама Катя теж не сумує. Нещодавно у "Місті Сонця" з’явилася швейна машина. Тож дівчина теж має змогу попрацювати, хоч і вдома. Катя разом з педагогами реабілітаційного центру та іншими дівчатами-вихованками шиє: постільну білизну, кухонне приладдя, якісь дрібнички для себе і для дитини. З кожним разом виходить все краще. Разом із Катею в будинку мешкає її тезка - випускниця того ж училища, що виховує донечку-Камілу. ДІвчинка на місяць старше за Дениса, тому мами і малюки мають добре товариство та можливість для спільних розваг та занять.
Шейкін-молодший теж часу дарма не втрачає. Тиждень тому Дениска навчився ходити! Перші слова та кілька гострих зубчиків - це не єдине надбання малюка. Денис чудово плаває і розважає весь дім своїми неповторними витівками.
Сьогодні про події минулого року вже не дуже хочеться згадувати. Життя триває і молода родина готується до новиж випробовувань. Навчившись жити родиною, без підтримки з боку держави (сьогодні молоді люди вже не отримують стипендію), Катя і Вова вже серьйозно размірковують над тим, щоб переїхати до власної домівки. Нащастя, закріплене жило є і у Каті і у Вови. Лишилося тільки довести його до ладу та набратися рішучості вирушити у самостійне плавання. Цю подію родина запланувала на весну. Саме тоді, можливо, молода мама зможе віддати Дениса до дитячого садка та теж піти працювати.
Працівники "Міста Сонця" зробили максимум, щоб за цей рік дати молодій мамі той мінімум знань про життя, який дасть їй змогу планувати сімейний бюджет, вести господарство, піклуватися про дитину та про себе з чоловіком. Для дітей, які пройшли школу сирітства, наука нести відповідальність за власне життя - не з легких. Державне піклування з одного боку дає можливість таким дітям вижити, з іншого ж - швидко привчає до безпорадності і постійної віри в те, що "тобі все винні". Звичайно ж, поки родина Шейкіних не відсвяткує хоча б першу річницю самостійного життя, всі дорослі, які опікуються їх долею, будуть дуже турбуватися за них. Але молоді люди відчайдушно борються за життя - звичайне щасливе родинне життя.
Бережи їх Бог!

PS. Згадалося, як підчас одного з численних інтерв’ю, Володя сказав: "Я зроблю все для того, щоб у мого сина було все те, чого я був свого часу позбавлений - в першу чергу батьки". Дивлячись на схудле хлопчаче обличчя молодого татуся із запальною посмішкою, на м’язи на його руках, яки воросли за кілька місяців важкої праці, цим словам неможна не повірити. І ще страшніш стає від думки про те, що якби того дня, коли молоду пару переконали у власній безпорадності, Вова не розповів про свою біду "тітці Тетяні", цей день - 11 листопада 2010 - всі троє провели б зовсім інакше...