Сироти в Україні: без статусу означає без сім’ї?

"Витягнути дитину з інтернату чи притулку, практично неможливо", - говорить Наталія Дудко із Броварів. Зараз під її опікою перебуває двоє дітей. Усиновити їх, згідно з Сімейним кодексом, поки неможливо, оскільки офіційно вони не сироти.

 Таких, чий статус не визначений, в дитячих будинках та притулках України - багато. Часто хоча справжні батьки і перестали цікавитися дітьми, норми Сімейного кодексу не дозволяють багатьом з них знайти нову сім’ю, і вони мусять залишатися в спеціальному закладі.

Адміністрація деяких дитбудинків намагається утримати в себе якомога більше дітей, щоб не залишитися без роботи, тоді як керівники інших дитячих будинків неохоче розлучаються з дітьми не з корисливих мотивів, а через турботу про їхнє майбутнє.

Тимчасова мама

Наталія Дудко разом з чоловіком представляє поки унікальну для України професію - "патронатних батьків". Жінка переконана, що сиротинець для більшості дітей - згубний, тож вона намагається допомогти:

"Діти в нас можуть перебувати не більше ніж п’ять місяців. І за цей час необхідно ухвалити правильне рішення, куди далі передати цю дитину. Ми розуміємо, що це не наші діти, але для того, щоб дитина виросла здоровою для суспільства, потрібно зробити для неї все можливе", - розповіла пані Дудко.

За три роки вона дала притулок 12-ом дітям різного віку - від новонароджених до відносно дорослих, які, інакше, потрапили б до лікарні або інтернату. Частину з них повернули додому, декого перевели до закладів іншої форми виховання, а частині знайшли нові сім’ї.

"Ми зазвичай дітям кажемо, що вони в нас гостюють - на деякий час, і тоді вони починають нам довіряти. Було, коли дитині, в якої є батьки, сказали в лікарні, що в неї буде нова мама. Можете собі уявити, з яким настроєм і настороженістю вона прибула в нашу сім’ю. І я пояснила, що не претендую на місце її мами, пояснила, через що вона опинилася у нас, дитина заспокоїлася і ми почали працювати", - сказала Наталія Дудко.

У всіх вихованців пані Наталії є одна спільна риса - відсутність статусу сироти. Поки вона доглядає дітлахів, які тимчасово опинилися без належної опіки, соціальні служби намагаються допомогти стати на ноги їхнім справжнім сім’ям, які опинилися у скруті.

Загалом існують 11 категорій таких "безстатусних" дітей, зокрема, батьки яких перебувають за ґратами, або мають важкий ступінь інвалідності, чи поводяться асоціально.

"Штучні" сироти

В 2011 році, невдовзі після того, як міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту реорганізували, віддавши частину його функцій міністерству освіти, влада в багатьох регіонах почала перейменовувати інтернатні заклади для дітей-сиріт у загальноосвітні школи-інтернати.

Деякі експерти припускають, що ті заклади продовжували свою роботу, а звільнені у них місця дітей, яким знайшли нові сім’ї, почали заповняти дітьми, що по суті мають батьків:

"Емісари інтернатних закладів - назвемо їх так - на початку нового року їздять і переконують батьків, а подекуди й лякають їх, мовляв, якщо ви не віддасте дитину за заявою в інтернатний заклад, вас позбавлять батьківських прав. Така ситуація є в Україні, і вона є надзвичайно небезпечною", - розповіла ВВС Україна Людмила Волинець із офісу Уповноваженого президента з прав дитини, яка раніше очолювала департамент з усиновлення.

Вона називає це явище "штучним посиротінням" - інтернати, зазвичай, розташовані далеко від справжньої сім’ї, і у матері може просто забракнути грошей, щоб доїхати туди й поспілкуватися з дитиною. Людмила Волинець наголошує, що в разі, коли рідні протягом півроку не з’являються до дітей, їх і справді можуть позбавити батьківських прав.

За її припущеннями, все це може відбуватися для того, щоби зберегти робочі місця для співробітників інтернатів.

"В ході перевірок ми виявили факти, коли протягом 2011-2012 років кількість дітей в інтернатних закладах зросла в кілька разів", - розповів ВВС Україна Уповноважений з прав дитини Юрій Павленко. Таку ситуацію зафіксували в Криму, Харківській, Полтавській, Херсонській та інших областях. Подекуди кількість дітей без статусу сиріт у притулках в 2011-му зросла вшестеро порівняно з попереднім роком.

За офіційною інформацією, приблизно третина усіх дітей, які перебувають у спеціальних закладах, не підлягають усиновленню.

Усиновлювати - природно, а не згідно з планом

Невизначений статус дітей, коли вони мають батьків, але не відчувають з їхнього боку турботи, часто заважає їм знайти нові сім’ї. Саме цього, за словами керівника програм із розвитку сімейних форм виховання фонду Ріната Ахметова "Розвиток України" Дар’ї Касьянової, різними хитрощами домагаються керівники деяких установ:

"Вони кажуть, що мама навідується, замість неї навіть у журналі розписуються. Тобто, діти можуть зависати в інтернаті і по п’ять років. З одного боку, батьки їх не відвідують і, можливо, вже спилися, а з іншого боку, ці діти не мають жодної юридичної підстави бути влаштованими у сім’ї - ось в чому суть проблеми".

Інша проблема - медичні діагнози дітей, які, за словами потенційних батьків, не завжди відповідають дійсності.

"У притулку було просто мало дітей, і їх не віддавали. Там директриса була і проти дитячих будинків сімейного типу, і взагалі проти всього. Нам не вдалося забрати дівчинку, - вони їй швидко зробили розумову відсталість середнього степеня, а таких дітей не можна забирати додому", - розповіла ВВС Україна Оксана Корчма із міста Слов’янськ, під опікою якої - семеро дітей.

Натомість, директор дитячого будинку "Гніздечко" на Вінничині Михайло Басюк не приховує своє бажання, щоб діти залишалися в його закладі, але зовсім не через зиск, а через переконання, що віддавати дитину в перші-ліпші руки не можна.

Зараз у "Гніздечку" живе 72 дитини. Минулого року звідти по сім’ях вибуло 8 вихованців.

"Є випадки, коли дітей повернули батькам, а вони потім стоять під церквою і жебракують. Чи, наприклад, повідомляють мені сусіди, що в їхньому будинку є діти - недоглянуті, голодні, холодні, їх б’ють... І просять - у вас гарні умови, візьміть їх на виховання", - розповів пан Басюк і наголосив, що процес усиновлення має бути природнім, а не заради плану соціальних служб.

"Ми зараз справді у такій ситуації, що є державна програма реформування, нас мають закривати. Але я твердо впевнений, що дитячі будинки в нас були, є і, на жаль, будуть. Або, скажімо так, діти, які мали б виховуватися у цих закладах, завжди будуть. І валити, не збудувавши нову, небажано", - додав він.

Стати рідним

Втім, попри всі перешкоди, ті названі батьки, з якими вдалося поспілкуватися кореспондентам ВВС Україна, кажуть, що всі процедурні складнощі можна подолати, головне - мати бажання.

"До нас одного разу приїхала соціальна служба з перевіркою, а ми з дівчатками займаємося консервуванням. У нас купа банок, щось миється, щось у банки кладеться. Вони нам усміхаються і запитують - все закатали? Я кажу - та ні, ще би баклажанів нам. Наступного дня приїздить керівник соціальної служби на своєму особистому автомобілі, везе нас на поле неподалік, і ми купуємо два мішки баклажанів", - задоволено розповідає Юлія Боєва із міста Ясинувата.

Вони з чоловіком взяли під опіку трьох дітей - двох сестер і їхнього брата. Таких, за словами Юрія Павленка, після певної паузи впродовж останніх двох років знову стає більше. В 2011 році 11 тисяч дітей перебували у названих сім’ях та будинках сімейного типу, приблизно 2 тисячі усиновили українці, а ще 1 тисячу - іноземці.

Згідно із соціологічними дослідженнями, на які посилається уповноважений із прав дитини, чверть українських сімей готові взяти до себе чужу дитину, а, щоб усиновити дітей віком у кілька місяців, люди стоять в чергах.

"Може бути навіть таке, що вдень дитина отримала статус позбавленої батьківського спілкування, і вже до вечора за нею приходять потенційні усиновлювачі", - сказала ВВС Україна юрист спеціального дошкільного дитячого будинку Рівненської обласної ради Олена Губеня.

Здебільшого, каже Людмила Волинець, українці, які шукають дитину, мають чимало вимог до неї: максимально маленькі психічно здорові діти без братиків та сестричок, але таких дітей дуже мало. Втім, ситуація змінюється, розповідає пані Волинець, після першої зустрічі:

"Як правило, українцям байдуже - дитина здорова, маленька, велика... Українці обирають серцем. І тому, власне, у нас щороку усиновлюють майже 40 ВІЛ-інфікованих дітей. Зустрівшись із дитиною, вони починають визначати, як далі стати ріднею для неї".