Тренувальна квартира - гра з доленосним значенням

Вчора журналісти, представники державних служб та громадських організацій відвідали Сніжнянську школу-інтернат, де їм презентували в роботі "тренувальну квартиру" - проект, спрямований на соціальну адаптацію дітей-сиріт.
 

Ви можете собі уявити, що раптом доля закинула вас до абсолютно невідомої країни, про яку ви не знаєте майже нічого – окрім мови, якою розмовляють її мешканці? Ви не знаєте, як живе місцеве населення, не маєте роботи, знайомих, жодної уяви проте, за якими законами живуть аборигени, яким чином вони влаштовують свій побут, що вони їдять, де здобувають харчі... Приблизно так можна описати стан молодої людини, яка досягнувши повноліття, виходить із інтернатного закладу і потрапляє до рідного міста, звідки багато років тому, її забрали до дитбудинку.

Як правило, тут її вже ніхто не чекає – у кращому випадку стіни напівзруйнованого житла, яке залишилося у спадок від батьків. У гіршому випадку – черга на соціальне житло від держави. Та навіть якщо домівка є – жити у ній – це справжнє випробування. Чому? - здивуєтесь ви, - та дуже просто: тому що ви просто не вмієте виживати.

 

Ви не уявляєте, як зварити вечерю, навіть як просто порізати хліб. Ви жодного разу у своєму житті не мили посуд. Ви ніколи не купували продукти у магазині чи на ринку, і не знаєте, що саме треба купити, щоб приготувати, скажімо, суп. Ви були дуже здивовані, коли помітили: одяг брудниться і ніхто не приходить до вас, щоб забрати його до пральні. Цю фантасмагорічну історію можна було б продовжувати, та, мабуть, не варто. Краще поміркуємо про те, як допомогти цим людям.

16 травня громадська організація Донецький молодіжний дебатний центр презентувала «тренувальну квартиру» на базі Сніжнянської загальноосвітньої школи-інтернату для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки з затримкою психічного розвитку. Виглядає «тренувальна квартира» як звичайнісінька кімната, яку умовно можна поділити на три зони: кухонну, зону прання та зону відпочинку. Квартиру обладнано кухонними меблями, столом для прийому їжі та стільцями (на 12 осіб), плитою, духовкою, витяжкою, мікрохвильовою піччю, тостером, кухонним комбайном, м’ясорубкою, чайником, кавоваркою, кухонним приладдям, необхідним для приготування та прийому їжі (ножі, дощечки, ложки, виделки, набори каструль, сковорідок, стаканів, чашок, тарілок тощо), пральною машиною, сушкою, праскою, гладильною дошкою.

  У цих стінах за спеціально розробленою програмою «Формування життєво необхідних навичок у випускників шкіл-інтернатів» двічі на тиждень займаються 4 групи вихованців. Під час цих занять діти отримують не лише теоретичні знання, але й цілковито практичні навички. Тренер, Людмила Бабушкіна, яка займається з дітлахами, разом із вихованцями складають меню, яке вони наступного разу готуватимуть. Вона закуповує продукти і на практичному занятті вони разом куховарять, потім разом смакують власноруч приготовані страви, п’ють чай, спілкуються, обговорюють різні життєві ситуації. Під час навчання користуванню побутовою технікою діти також обговорюють можливі майбутні професії, вчаться приймати гостей, засвоюють правила успішного спілкування.

- Діти, що виховуються в інтернат них закладах, зовсім не пристосовані до самостійного життя, оскільки самі себе не обслуговують, не мають доступу до жодних побутових приладів тощо, - підкреслила Валентина Дьомкіна, директор Донецького молодіжного дебатного центру, - Вони не вміють готувати їжу. Траплялись випадки, коли діти вважали, що одразу після заварювання зай має бути солодким. Вони не знали, що потрібно для цього додати цукор, оскільки все своє життя отримували його вже готовим. Діти також не вміють прати та прасувати білизну.

У Сніжнянській школі-інтернаті виховується 97 дітей. 20 з них – круглі сироти. Інші мають родичів. Ці діти мають ті, чи інші проблеми зі здоров’ям, в багатьох випадках – затримку психічного розвитку. За час навчання педагоги допомагають їм подолати ці проблеми і в 9 класі після проходження педагогічної медико-психологічної комісії багатьом дітям вдається позбавитися діагнозу.

- Наші діти дуже талановиті, - розповіла заступник директора з навчально-виховної роботи, Надія Дунаєва, - Ось подивіться, які чудові орігамі вони майструють власними руками! Багато хто з наших дівчат вишивають, - вона показує просто чудові рушники. - І не самі лише дівчата, у хлопців, до речі, виходить не гірше. Наш танцювальний ансамбль «Натхнення» виступає на багатьох конкурсах. Нещодавно ви навіть приймали участь у благодійному концерті, організованому церквою для збору коштів онкохворим дітям. Коли потім рахували, скільки грошей пожертвували глядачі, наші юні артисти були просто у захваті – для них було дуже важливо те, що вони теж можуть комусь допомогти. Сироти часто стають отримувачами всілякої допомоги, і якоїсь миті вони починають сприймати це як належне. Потім ця думка – думка про те, що весь світ зобов’язаний про них піклуватись, заважає цим дітям жити. Дуже важливо навчити їх дбати про інших, чи хоча б про самих себе.

 

Проводячи екскурсію житловим корпусом, вихователі з гордістю демонстрували світлі кімнати з великими вікнами, барвистими занавісками, охайні чепурненькі ліжечка, вихованців, пухнасті килими на підлозі. Але у затишних на перший погляд кімнатах саме мені чогось бракувала. У цих кімнатах панував ідеальний порядок. В них не було майже нічого окрім ліжечок. На 4-5 спальних місць було лише 2-3 тумбочки. Ліжко і одна поличка на приліжковій тубмочці – це весь особистий простір, якій передбачено в інтернаті для дитини. Є ще ігрові кімнати. Там стоять м’які дивани, шафи з книжками та іграшками, є бібліотека. Але все це – спільне, одне на всіх. А де місце для улюбленої іграшки? Де затишний куточок, де можна побути на самоті, коли раптом стане сумно? Де, шафа з одягом? Всього цього не має за інструкцією. Такий порядок. Одяг діти носять певну кількість днів, потім здають до пральні і отримують натомість чистий, випрасуваний. Їдять за розкладом. Їжу вони отримують в їдальні готову, брудний посуд здають до мийки. Іграшки «мешкають» в ігровій кімнаті, книжки – в бібліотеці. А ліжко – щоб спати. (А що ви робите в ліжку? – Впевнена, що читаєте, дивитесь телевізор, слухаєте музику, базікаєте по телефону, іноді навіть їсте…) Звичайно ж, суворі правила співмешкання потребують деяких обмежень особистої свободи. Однак доки не появиться хоч трохи тієї свободи, говорити про особисту відповідальність теж не має сенсу.

Не один раз у практиці «Дитячого села» - реабілітаційного центру для дітей та молоді, куди потрапляють випускники інтернатів, які не змогли пристосуватись до дорослої реальності, траплялися абсолютно дивні ситуації. Одна з мешканок «Села» - 24-річна сирота мати троїх дітей, повернулась навесні з прогулянки без курточки та в кросівках замість чобіт. На запитання вихователя, куди поділися теплі речі, дівчина спокійно відповіла: «Подружці подарувала. А навіщо вони мені – тепло ж вже зовсім».

Коріння цієї інфантильності саме у дитинстві. Дівчина росла в інтернаті. Вона звикла, що навесні їй видають комплект демісезонного одягу, влітку – літній, взимку зимовий. Вона навіть через багато років не могла звикнути піклуватись про свої речі, зберігати їх, ремонтувати, складати на зберігання до шафи до наступного сезону.

Цю проблему визнають державні службовці.

- На утримання однієї дитини безпосередньо у цьому інтернаті держава витрачає 78 тисяч гривень на рік. 50-55 гривень на день коштує харчування, - звітує заступник начальника управління освіти і науки Донецької ОДА Наталія Корнієнко. – На сьогоднішній час у всіх інтернатах діти займаються за спеціальною програмою соціальної адаптації, у всіх інтернатах відкрито подібні кімнати, де діти мають змогу отримувати необхідні побутові навички. Після інтернату більшість сиріт продовжують своє навчання. Потім навчальний заклад зобов’язаний працевлаштувати своїх випускників-сиріт. Ми протягом п’яти років після закінчення такою дитиною навчального закладу відстежуємо її подальшу долю, - розповіла Наталя Вікторівна. Вона також підкреслила, що державні установи ніколи не відмовляються від допомоги громадських організацій. Коли до них звертаються з подібними ініціативами, вони завжди з ентузіазмом приймають запропоноване, тому що мета - спільна.

Так, дійсно, сьогодні існує безліч програм, які втілюють і міністерство освіти і державна соціальна служба, однак не дивлячись на це проблема залишається гострою як ніколи. Як і раніше велика кількість колишніх сиріт не можуть гідно влаштуватися у дорослому житті: відсутність постійного місця роботи, раннє назаплановане материнство, криміналізація, шкідливі звички, депресія, зруйнований побут, відсутність життєвих орієнтирів – це печальна картина, яку ми бачимо вже за кілька місяців після того, як дитина сирота втрачає повне державне утримання. Звичайно ж причина цьому – відсутність підтримки, яку інші молоді люди мають з боку турботливих батьків. Але не в останню чергу так відбувається через те, що, проживши більшість свого свідомого життя на повному утриманні, ці діти просто не готові до зустрічі з оточуючою дійсністю.

Але не хочеться бути песимісткою. Діти трохи неуміло, але дуже зворушливо поралися на кухні. За півгодини відразу після офіційної частини презентації на столі з’явився чайний сервіз, порізані лимони та банани і старанно приготована власними руками ароматна піцца. Хлопці приймали в її приготуванні не менше участі, ніж дівчата. За їх словами, їм це дуже до вподоби, і якби була змога частіше бувати у "тренувальній квартирі", вони б тут оселилися. Залишається лише сподіватись, що вони з користю використають цей час і цю можливість.