Місто дітей: кампанія з захисту права дітей-сиріт на соціальне житло

Право на власний дах над головою, а точніше, право на житло гарантовано Кинституцією України кожному громадянину, в тому числі і дітям. Закон України “Про охорону дитинства” говорить, що дитина має право на такі умови проживання, які не завдають шкоди її фізичному та психічному розвитку. Однак проза життя така, що багато дітей, залишившись сиротами, та втративши батьківське піклування, втрачають і дах над головою.


У більшості випадків проблема відсутності житла встає перед сиротами, коли вони закінчують школи-інтернати або професійні навчальні заклади. На сьогоднішній день у Луганській області, за даними Служби у справах дітей облдержадміністрації, не забезпечені житлом 3219 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. З 5710 дітей зазначеної категорії лише 2491 мають закріплене житло. Однак “закріплене житло” у дійсності далеко не завжди означає — місце придатне для помешкання.
Вони повертаються за адресою закріпленого за ними житла і бачать перед собою руїни. Інших на ганку зустрічають люди, які навіть не є родичами цих дітей, але також прописані у цьому жилому приміщенні. Багато з дітей-сиріт пам’ятають, як жили в домах зі своїми батьками, але не можуть пригадати адресу, не знають, чи належало це житло їх батькам до того, як їх позбавили батьківських прав.
Держава у таких випадках має надати дітям так зване соціальне житло. Але, як правило, таке житло не надається, оскільки об’єми будівництва соціального житла в Україні недостатні для того, щоб задовольнити потреби усіх пільгових категорій громадян. Гуртожитків, які також є соціальним житлом, також катастрофічно не вистачає — велику кількість цих об’єктів було незаконно виведено з комунальної власності та продано у 90-х роках.
Державні органи, які зобов’язані стежити за станом закріпленого житла, не роблять цього, ігноруючи вимоги українського законодавства. І органи місцевого самоврядування не поспішають ставити дітей вразливих категорій на квартирний облік.
Випадки відмови органів влади у реалізації права на житло дітям сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також махінації з власністю дітей цієї категорії вже півроку лідують у “рейтингу” звернень до громадської приймальні Луганського дитячого правозахисного центру «Поступ» у межах проекту «Мережа правозахисних дитячих центрів Донбасу».
У відповідях на запити працівників ЛПДЦ з приводу відсутності у дітей вразливих груп житла органи влади та органи місцевого самоврядування наводять лише один аргумент — соціальний фонд не має у наявності необхідних ресурсів. Інакше кажучи, соціальне житло у Луганську та Луганській області відсутнє. А вирішенням проблеми, на думку органів влади, може стати постановка дітей-сиріт на квартирний облік. Але, як відомо, діти-сироти не єдина пільгова категорія громадян, і папок з багатотисячними чергами у кабінетах виконкомів усіх рівнів можна знайти десятки по усій Луганській області.
Засмучує і той факт, що більшість сиріт після закінчення навчальних закладів просто не розуміють і навіть не намагаються розібратися, куди зникло житло, яке їм належало. Уходять в життя з комплектом постільної білизни, який їм продає рідний інтернатський заклад, не знаючи, де доведеться застелити цю білизну. А органи влади не намагаються розтлумачити дітям їх права, допомогти повернути житло, втрачене через халатність або корумпованість чиновників.

Поки юристи правозахисного центру готують позови до судів з вимогою відшкодувати збиток, завданий житлу дітей-сиріт, які звернулися до центру, або про відновлення права власності, активісти “Поступу” мають намір на початку жовтня провести публічну акцію під вікнами тих “слуг народу”, до чиєї компетенції входить допомога дітям вказаної категорії. Правозахисники мають намір таким чином привернути увагу громадськості до цієї проблеми та підштовхнути органи влади до більш рішучих дій щодо реалізації законних прав дітей-сиріт.